20 лютого 2019 року у актовій залі ВПУ №11 проведено всеучилищний виховний захід до Дня пам'яті Героїв Небесної Сотні. Учні та наставники створили проникливу атмосферу подій Майдану у 2014 році.
     Глядачі були особливо зворушені музичним номером у виконанні Наталії Гавронської, Володимира Прибильського та Ірини Сухінської.
     Слава Небесній Сотні і Слава Україні!



Фото із заходу:

     29.09 – 150 років від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського (1866–1934) - історика, науковця, літературознавця, соціолога, публіциста, письменника, громадського та політичного діяча.
     «Народність і територія стрілися саме на порозі історичного життя нашого народу і утворили першу підставу його розвою»


     «Колосальна праця, яку рік за роком викладає проф. Грушевський перед українську публіку, варта того, щоб прийняти її з належною увагою, тим більше, що вона на таких міцних і широких основах, яким не страшна ніяка критика»


     Народився Михайло Грушевський в м. Холм (нині м. Хелм, Польща). З часом його родина переїхала на Кавказ, де Михайло навчався у 1-й Тифліській класичній гімназії.
     У 1890 р. він закінчив історичне відділення історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. В університеті М. Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. За успіхи в науковій роботі його залишили на кафедрі для подальшої наукової та педагогічної роботи як професорського стипендіата. У травні 1894 р. він захистив магістерську дисертацію і отримав ступінь магістра. Того ж року за рекомендацією В. Антоновича М. Грушевського призначили на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії Львівського університету.
     Саме у Львові М. Грушевський розпочав активну науково-організаторську діяльність. Своєю діяльністю М. Грушевський сприяв переходові української науки в Східній Галичині від поодиноких індивідуальних історичних пошуків до організованого, колективного й систематичного вивчення історії України. Крім того, М. Грушевський був першим, хто звернув увагу на проблему підготовки наукових кадрів. Він створив власну наукову школу, до складу якої входили історики І. Крип’якевич, В. Герасимчук, С. Томашівський, І. Джиджора, М. Кордуба, І. Кревецький, О. Терлецький.
     Працюючи у Львові, М. Грушевський написав численні наукові праці та видав томи документів з історії України. Це дало йому підстави опублікувати у 1904 р. в Санкт-Петербурзі статтю «Звичайна схема руської історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства», де він виклав концепцію самостійного історичного розвитку українського народу, окремішного від своїх сусідів як походженням, так і політичним, економічним та культурним життям. Реалізовані ці ідеї були в багатотомному виданні «Історія України-Руси» - найбільшій науковій праці вченого.
     Окрім наукової діяльності М. Грушевський активно займався громадсько-політичними справами. Він був одним із засновників Української національно-демократичної партії (1899). Підтримував ідею автономії українських земель у складі Австро-Угорщини.
     Після революції 1905-1907 рр. М. Грушевський переніс свою діяльність до Києва. Тут ним було створено Українське наукове товариство (УНТ) і розпочалася праця над «Записками Українського наукового товариства в Києві».
     У вересні1907 р. М. Грушевський увійшов до складу позапартійного українського громадського об’єднання – Товариства українських поступовців, яке стало єдиною до 1917 р. українською організацією ліберального спрямування.
     В ніч з 3 на 4 березня 1917 р. під тиском революційних подій в Росії в Києві утворилася Українська Центральна Рада (УЦР). Період існування та діяльності Центральної Ради став періодом найвищого злету політичної, громадської та державної діяльності М. Грушевського. Він став головним ідеологом української революції, творцем її концепції й разом з УЦР пройшов шлях від вимог обмеженої національно-територіальної автономії до становлення самостійної України.
     Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Згідно з Другим Універсалом Центральна Рада почала розробку закону про автономний устрій України. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 р. Четвертим Універсалом — повну політичну незалежність та суверенітет української держави. Під керівництвом М. Грушевського урядом УНР приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Однак цьому документу не судилося бути втіленим, бо того ж самого дня в Києві стався державний переворот на чолі з П. Скоропадським і М. Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності М. Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, однак від пропозиції П. Скоропадського очолити новостворену академію відмовився.
     У лютому 1919 р. М. Грушевський переїхав до м. Кам’янець-Подільського, а потім до м. Станіслава (нині м. Івано-Франківськ). У березні того ж року емігрував до Праги, потім до Відню. В еміграції М. Грушевський продовжував свою публіцистичну та наукову діяльність. Крім того, він долучився до створення міжнародної організації – Комітету незалежної України, яка інформувала світову громадськість про політичні цілі українського народу, а також заснував у Празі Український соціологічний інститут.
     У грудні 1923 р. М. Грушевського заочно було обрано академіком кафедри історії українського народу Всеукраїнської Академії наук України (ВУАН), а на початку березня 1924 р. за дозволом ЦК КП(б)У вчений повернувся в Україну, де розгорнув активну діяльність в напрямку розбудови радянської історичної науки. Зокрема, він розробив проект Українського історичного інституту та Інституту для досліду пережитків примітивної культури і народної творчості України (1928); прагнув перевести з Праги до Києва Український соціологічний інститут. В цей час історик продовжував працювати над своїми фундаментальними працями – «Історія України-Руси» та «Історія української літератури».
     На жаль, з осені 1929 р. почався погром історичних установ, створених М. Грушевським. Одночасно почалася огульна критика історичних та політичних поглядів вченого. 7 березня 1931 р. М. Грушевський переїхав до Москви, а 23 березня його заарештували та звинуватили у керівництві неіснуючою контрреволюційною організацією «Український національний центр». Він визнав себе винним і невдовзі його звільнили з-під арешту. Однак здоров’я М. Грушевського та його моральні сили були підірвані.
     У жовтні 1934 р. він поїхав лікуватися до одного з кісловодських санаторіїв. Несподівано вчений захворів і невдовзі після операції помер. Його тіло було перевезене до Києва та поховане на Байковому цвинтарі.
     Михайло Грушевський — це вчений світового рівня, творча спадщина якого близько двох тисяч праць з історії, історіографії, соціології, літератури, етнографії, археології, фольклору. Він показав, що еволюція людства, попри всі складнощі, має тенденцію до встановлення справедливого демократичного ладу. Влада у державі має належати особам, обраним народом на демократичних засадах, працювати для народу, спиратися на волю його більшості. Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Своєю працею М. Грушевський закладав міцні підвалини української державності.

Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді. Особливо вразило сучасників поховання юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і у кількості 27 людей були ними страчені. На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти». Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 2006 року на місці бою встановлено пам'ятник. З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам'ятну гривню.